Я помилилася. Я лише зайвий раз переконалася, що не можна орієнтуватися у виборі на чужу думку. Що всілякі там переліки та рейтинги - це не для мене. Втім, я, звісно, не кажу, що книга погана. Мабуть, просто забагато очікувала. Але про все по порядку.

Безумовним плюсом даного видання є вкрай важлива тема. Це і всесвітня глобалізація із її наслідками. Це і створення ідеального суспільства. Це і штучність подібних прагнень. Це і людський гуманізм (от навіть не знаю, можливо, саме тут варто поставити це слово у лапки). Це і людська жорстокість у ставленні людей до тварин та/або один до одних. Це і суперечки навколо вегетаріанства, що тривають вже багато часу і кожен з таборів час від часу доходить до абсурдних заяв, звинувачуючи один одного.

Далі мені дуже сподобалося оформлення книжки. І сама обкладинка, і якісний папір, і оті чорні роздільники між главами, що призначені відтіняти жахи, що описуються у видані. Тут Видавництво Старого Лева - отримує мою найліпшу оцінку. Насправді дійсно є щось таке принадне у тому, аби тримати в руках якісне книжкове видання. (Аха, тут малесенький камінчик у бік електронних книжок).

Не можу визначитися, чи стало для мене плюсом чи навпаки, не сприймалася як належна структура самого тексту. Поділена на умовні дві частини. Де в одній була художня розповідь, а в іншій своєрідна “документальна” добірка тез та антитез сьогоденних дебатів вегетаріанців та їх супротивників. Слово в слово. В принципі, ось ця “документальна”, як я її назвала частина, мені читалася навіть краще, ніж художня. Далі поясню чому.

Під час читання мене переслідували образи з творчості Оруела та Уелса. Крім того, відчувається відвертий сарказм із натяками на певну сучасну країну. Кінцівка викликала відверту посмішку. Я їхала у маршрутці і побоювалася сміятися вголос. А в середині крутилася думка, йолки, можна ж було здогадатися! Тож, як видно з переліченого, шоку не було. Скоріше всю розповідь я сприймала як такий певний шарж. І воно вводило в дисонанс, адже читала я про книгу не таке. Вона мала бути іншою.

Що ж, власне, мене не влаштувало у цій книжці, що після прочитання я лишилася розчарованою?  Це саме та художня частина. Від початку, до кінця. Штучна, натягнута, я не повірила жодному слову. Не в те саме велике кохання, про яке йдеться на обкладинці, ані у той світ, ані у те, що там прописане, ані у справжність головного героя. Його, їх всіх, героїв, нема. От взагалі ніяк. Вони несправжні. Їх мотивація прописана вкрай слабо. Адже ж, захоплива книжка, це коли повірив у реальність героя, а тут, на жаль, цього не сталося.  

Тут мені з перших сторінок розповідають чим лапа відрізняється від руки, і воно не досягає бажаного ефекту. Я не жахаюся, а, починаю вважати, що автор тримає читача за дурня, якому треба показувати примітивні речі та все розжовувати. Уся важливість теми від такого авторського ставлення зводиться нанівець. Нівелюються усі досягнення, а всередині розпливається шалене розчарування. Адже я сподівалася на щось значно більше, змістовніше. І тоді постає питання, а заради чого воно писалося? Адже якщо читач - вегетаріанець, його не треба переконувати, що їсти м'ясо - то не гуманно. А якщо ні - автор читача ні в чому не переконав. Та “документальна” суперечка не має логічного вирішення. Два табори ніколи не дійдуть згоди. Художня складова - неправдоподібна. Не торкає емоційно, не викликає жахіття від того, що коїться. І, як наслідок - безсила.

У своїх відгуках я полюбляю вставляти авторські цитати. На жаль, читаючи цю книгу, я ні за що не зачепилася. Я не бачила того, чим би згодом схотілося поділитися.

Тож, не можу не погодитися із автором, що ми маємо доводити, що ми люди, в самому глобальному сенсі цього слова, кожного дня, у ставлення один до одного, у ставленні до тварин, до світу, в якому ми живемо...

Але автор, на мою думку, у своєму творі цього читачу не довів.

        Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Юлія Чепурко,

м. Миколаїв