Menu

project UBA

Юрій Нікітінський - “Будинок Двірників”

 

"Читаємо дітям..."

 

“Тому що ти бачиш очі тих людей, кому допомагаєш...”

Років десять тому одна моя подруга сказала, що проблема людства полягає в тому, що ми всі, ну майже всі, займаємося не тим, чим би хотіли займатись. Витрачаємо своє життя не на улюблену роботу, а на престижну, або куди батьки послали, або де знайшлося місце, або поближче додому… Таких “або” може бути безліч. І тоді я їй заперечила. Мовляв, ну хто захоче йти працювати двірником? Ми тоді ще довго сперечалися, щось доводячи одна одній. Але кожна лишилася при своїй думці. Та зараз, десять років по тому, я чітко усвідомлюю, що немає нічого більш важливого у цьому житті, ніж займатися улюбленою справою. Робота, на якій кожний з нас проводить третину, а то і більше своєї доби повинна приносити задоволення.

За цим все. Максимально простий секрет щастя.

Книжка Юрія Нікітінського “Будинок двірників” втілює в собі саме цю ідею. (Певно, вона таки вітає в повітрі). Якщо тобі подобається професія двірника, ти не мусиш працювати ким завгодно. Ти можеш працювати двірником. Добре виконувати свою роботу, так аби решта заглядалися та просто бути щасливим.

Ця книжка дуже добра. Вона успішно ламає малоцінні стереотипи. Розповідає про самих простих людей та їх цінності. Вона про мрії, що втілюються. Про важливість добиватися всього самому, не розраховуючи, що хтось зробить за тебе. Вона як слід передає сенс добрих слів та цінність і силу добрих вчинків. Вчить повазі до старших. Розповідає про зло буденності. Дозволяє дітлахам збагнути, що головними діячами добра можуть виступати самі прості люди, безпосередньо вони. Що саме ми можемо зробити світ кращим. Що все в цьому світі реально, якщо ти прагнеш та волієш чогось. Вона навчить малечу робити гарні побажання. Розповість про кохання з першого погляду. Про те, що не варто в усьому шукати вигоду. Вона навчить нас всіх дарувати один одному приємні миті, не вимагаючи чогось навзаєм. Дуже правильна та корисна книжка для сучасних реалій.

Безумовно, заслуговують окремої уваги ілюстрації Степана Вербещука. Розпочати читання можна з того, аби просто передивитися картинки. Кумедні двірники примушують посміхатися. Місто стає відчутним, живим. Бажано навіть пофантазувати з малечею, про що буде йти мова в кожній окремій історії. Лише потім братися безпосереднє за читання.

Почитайте цю книжку разом з дитиною, навіть, якщо малеча вже вміє читати. Аби могли обговорити всі ці нюанси. Натомість ви отримуєте теплі миті з власними дітьми, злагоду в родині та плюсик до власної карми...

       

Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

 

текст писала Юлія Чепурко,

м. Миколаїв

Останнє редагування Вівторок, 23 січня 2018 15:59