Найперше важливе послання, що пронизує сюжет роману – мати сміливість бути собою. Бути собою в будь-якій ситуації, незважаючи на життєву коловерть і певні обставини. Як це украй важливо і для самої людини, і для тих, хто поряд неї. Дослухатися внутрішнього голосу й позбутися врешті шаблонних, надуманих тверджень: «треба». Хоч те «треба» часом насправді нікому й не треба. А людина страждає, залежна від стереотипів...

«Хто не знає минулого – той не матиме майбутнього» - це твердження вже кілька літ нависає над моєю свідомістю. Дуже шкодую, що не розпитувала у своїх бабусь і дідусів, коли вони були живі, про їх особисте. Звісно, є інші шляхи розкопування своїх коренів, але наскільки все було би простіше, якби робити те вчасно... Тішусь, що сестри Маковій (Гордієві жінки, себто, внучки) таки докопались правди. Хоч запізно, але все ж. Наприкінці роману Лія, котра працювала вчителькою, написала тему наступної виховної години: «Прийти додому, запитати в діда: хто він?».

Якби зараз кожен, у цю мить, підійшов до своїх рідних і спитав: «Хто ти?», це направду було би чудово!

         Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Алла Рогашко
м. Рівне