Солодка доля Іванни - служити безпорадному інваліду. Як завгодно, аби поряд. Бо він помре без неї, а вона – без нього.

«Як же вона його любить!

Так, як не можуть…

Так, як, мабуть, не гоже…

Але по-іншому вона не вміє.

Певно, в її серці значно більше місця для любові, ніж в інших людей.

Хтось п'є чай з філіжанки, а хтось – із літрового слоїка.

У когось заварки – на ніготь, в іншого – на півпосудини.

Різні – бо апетити.

Любов різна, як і людські примхи.»

Упивається Любов'ю Нічниця серед свого присмеркового світу. І ти упиваєшся радо за неї. А потім - моторошно: ця книжка зовсім не про Любов, навпаки навіть. І так гидко тобі стає від того відкриття, що хочеться витерти руки й душу – а нічого не зробиш, уже обляпався. І відчуваєш себе якщо не співучасником, то свідком злочину – ти ж свідомо причащався на початку Іванниного щирого кохання!

Ця книга – про самотність, дитячу недолюбленість, що неодмінно виллється в нелюбов до самої себе. «Бачиш, яка та самотність! Мовчазна, як смерть. Бо вона всередині людину мучить-виїдає…». Справді, як ще Іванні пояснити собі, чому її завжди всі покидають: мама, яку «з'їла» любов до «красивого» батька, батько, який не зміг самотнім жити («Мамчина [любов] палка, як окріп, і таткова – здержана, ніби крига. Але в обох випадках, то - вода»), бідна замучена Дінґа? Навіть архетипна баба Ріпа, яка щасливо «прилаштувала» 14 квартиранток, і мала б жити вічно, скільки стоїть світ, «закінчилася» саме на ній. Мабуть, вона не варта звичайної любові, то треба будь – що здобути хоч невибагливий шматочок якої є.

А далі розгортається перед тобою «анатомічний театр» однієї психічної травми.

Чи мали герої шанс на щасливі стосунки? Над цим варто подумати. Історія Івасика -Телесика й Іванни - Несміяни - то класичне «векторне коло». Іванна любить до безтями, Йванко покірно вбирає цю любов, полонений світлом «не особливо гарних» закоханих очей. Зростаючи, пристрасть Іванни все сильніше лякатиме Івана. Чим більше Іван віддалятиметься від Іванни, тим сильнішим ставатиме її потяг. Отже, основа стосунків – хворобливе обожнювання, віддзеркалення трагедії Іванниних батьків.

Ти відчуваєш, й Іванна відчувала приреченість такої «любові», тому й вчинила найбільш логічне з того, що диктувала виснажена психіка.

А найстрашніше – читаєш – і розумієш Іванну, її божевілля, її мотиви розумієш, впізнаєш найпотаємніші страхи її душі, бо перехворіла й ти такою «любов'ю несусвітньою», нещасною, що її «важко витримати», що зруйнувала тебе і його до кісток.

Але ця книжка – вир, зрештою, втішить тебе: то була зовсім не Любов.

    Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Крамарєва Юлія,

завідуюча відділом соціокультурної діяльності

Полтавської обласної наукової універсальної бібліотеки

ім. І.П. Котляревського.