Із першої ж сторінки таки втрапила в атмосферу села, ту, яка особисто мені дуже близька і добре відома: я ж-бо сама родом із села, теє горе знаю. Добре відоме мені оте сільське життя – наче відокремлене від усенького світу, зі своїми правилами і законами буття, де твоє особисте життя – у всіх на виду, як на долоні; оті сільські пересуди і плітки, на котрі мало хто здатний не звертати уваги. Більшість змушена ховатися за високими парканами, а ще дужче – за власними коконами-сховками, аби не видати на загал своєї сутності, бо ж розтопчуть, занапастять... Все те дуже добре, природно описала письменниця. За це їй великий уклін.

Чи ця книга про любов? Звісно, так. То й що, що героїня любила «не такою» любов’ю, як уважають собі люди, а «іншою». Бо саме такою обдарувала її доля. Бо саме так вона вміла любити. Бо, як пише авторка: «Любов – то не знання, що їх можна передати. І не вміння, якими можна поділитися. Навіть не наука, яку можна осягнути. І, тим паче, не навички, які можна перейняти. То якийсь неповторний складник саме твого єства. От, як доля...»

Однак, ця «інша» любов героїні пояснима: дуже глибоко письменниці вдалося зануритись у психіку героїні й розкрити її читачеві. За це їй також великий уклін.

І хоча фінал для мене був передбачуваним, бо читала немало відгуків і рецензій на цю книгу, але, все ж, він вражаючий, як і сама книга. Вона точно не лишить байдужою нікого, розбурхає задавнені потаємні почуття. Тим паче, написана вона гарною, неймовірно-живою, насиченою метафорами і мелодійними зворотами мовою.

         Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Як долучитися до проекту, дивіться тут

текст писала Алла Рогашко
м. Рівне