Фішка Сарамаго - у його простоті. І це та простота, глибини якої незвідані й безмежні. Він просто бере читача за руку і веде до Назарета двохтисячолітньої давнини – он він видніється у спекотному мареві...

Там, у скособоченій халупі, живуть майбутні батьки Ісуса – Йосип з Марією. Вони тільки-но одружилися і лише звикають одне до одного. Марія вчиться бути смиренною, Йосип – мудрим і відповідальним, як і личить поважному чоловікові. Трохи згодом в родині народжується первісток, який змінить хід історії людства. 

Ісус Христос з точки зору Сарамаго - це звичайна людина. Він шукає і не знаходить порозуміння з родиною, він кохає, він гірко страждає від почуття провини за вчинок, якого не скоював. І він не хоче бути Богом. 

Бог у «Євангелії…» теж наділений людським рисами, причому, не досить позитивними. І це, м’яко кажучи, шокує… 

Впродовж усього роману автор намагається з’ясувати сутність людської провини (гріха): хто винуватий у ній – людина, чи той, хто допустив до такого, і чи можлива спокута провини.  

«Євангелія від Ісуса Христа» не читається швидко. Майже над кожним реченням доводиться зупинятися, обдумуючи. Дещо полегшує сприйняття мова твору. Вона ясна і чітка, але разом з тим – філігранна і вишукана. Авторський стиль Жозе Сарамаго – гурманська насолода для читача. 

Для мене особисто роман так і залишиться невирішеною дилемою: з одного боку – без сумніву геніальний твір, з іншого – авторське ставлення до Бога і релігії, яке моя душа зовсім не сприймає.  

        Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

текст писала Наталія Устименко,

бібліотекар чит. залу Сумської ЦМБ ім. Т.Шевченка

м.Суми