На мою думку, роман Коцюбинського й Аплаксіної був не стільки плотським, скільки «мрійницьким». Обоє вони мріяли про спільне щастя. І обоє розуміли, що це лише мрії.

«Перестаю реагувати на твою дитячість, що вірить у чудеса, яким ніколи не статися, і відмовлюся (вголос) мріяти, прошу тебе не нагадувати про різноманітні хворобливі фантазії.»

Письменниця вдало в свій роман включає уривки з творів Коцюбинського, які ніби показують «нездійсненні пориви». Перед нами постає звичайний службовий роман.

Старший чоловік, який переживає кризу середнього віку, підбиває клинці до набагато молодшої за нього дівчини (вона йому майже в доньки годиться). Робить це на службі. Зрештою, вони опиняються у ліжку. Чоловік говорить коханці гарні слова (жінки ж люблять вухами!), обіцяє навіть розірвати зі своєю дружиною. Обіцяє, що вони будуть разом. Обіцяє, обіцяє, обіцяє… Одне слово, банальна історія.

Та все ж за цією банальністю – трагічність. Герої прагнуть щастя, але воно, як вода, втікає між пальцями рук.

Одним словом покалічене життя як молодої дівчини, так і літнього чоловіка.

       Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

текст писала Безрукава Катерина,

Комунальний заклад культури "Жовтоводська ЦБС" Центральна бібліотека,

м. Жовті Води, Дніпропетровська обл.