Протягом усіх десяти книг ми спостерігаємо за певним поєдинком між досвідченим розвідником Германії та російським контррозвідником, котрий у розвідку потрапляє зовсім випадково, молодим у рожевих окулярах, дорослішає з кожним завданням, а на при кінці циклу перетворюється у справжню потвору. Людину, що не має жалю, людину, що не має душі. 1914 рік - талановитий студент математик, можливо, перспективний співак. 1917 рік - не знаю хто. Цинік, що живе за принципом мета оправдовує засоби. Три роки.

Саме через те загальне враження у мене від циклу негативне. І я розумію, що весь цикл він взагалі не про тих двох, а враження все одно на них зводиться. По суті, цикл про те, що в “деякі ігри краще просто не грати”. Незалежно від того, наскільки світла в тебе мета. Що назва таким іграм буде лише одна - “Смерть на брудершафт”. А переможцем може стати лише той, хто вирішив не брати у грі участь. Юнак мав змогу не брати участь. Мав піти ще у той час, як почалися перші мерзоти, з якими довелося миритися. Він не пішов. Він не приніс користі батьківщині, втративши при цьому душу, нічого не змінивши навзаєм.

Та хіба є у житті така цінність за ради якої варто було б втрачати душу?

  Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Відгук надано у рамках "Читацької Спартакіади", ініційованої Молодіжною секцією Української бібліотечної асоціації

текст писала Юлія Чепурко,

провідний бібліотекар бібліотеки ЧДУ ім. Петра Могили,

м. Миколаєва