Коли читаєш ці вірші,
Хоча, ні, не вірші, а життя,
Бо вірші - це набір слів, а тут
Доля і воля,
Так ось, коли читаєш цю «Повість пекельних днів»,
Не думаєш про довершеність форми,
Поетичні правила і особливості,
Коли перекладаєш її
Навіть не виникає потреба зазирати до словника,
Бо кожне слово, просте і зрозуміле,
Встаючи з паперу, проникає в душу,
Укорінюється в серці, виливається слізьми і болем
«Поступово мій білий вірш міняється на лиці
Рядки беруться чорним від люті
Від образи наливаються кров’ю
Вірш стає мокрим і солоним
Як кінці хустки згорьованої матері»
(Б.Гуменюк «Вірші з війни»)
Ти дивишся на людину у камуфляжі,
Яка є не зовсім такою, як ти собі її уявляла,
Багато вищою і більшою,
З на диво добрими очима,
Оголеною перед Богом і людьми душею,
Він слухає свої вірші і гірко плаче,
Бо забув у машині клятий телефон,
А може зараз йому дзвонять з батальйону,
І (не приведи Господи) повідомляють,
Що когось вже серед нас нема.
Ти, його фейсбучний поціновувач,
Перебираєш в руках аркуші з перекладами, наче вервицю,
У якій кожна намистина
То спогад, кадр відчуття,
Запах, смак і колір війни.
Це сторінки чи навіть розділ у новітній історії світу
«Поки дійшли до кінця
Мій білий вірш
Повністю став червоно-чорним
Поверх горя
Запеклася кров»
(Б.Гуменюк «Вірші з війни»)
У кожній літері кожного його вірша живе любов,
Вона виливається між рядками
Та напивається нею,
І вже не може жити
Без вітру, степу, сонця, пшениці
І землі.
«А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури
Ще живі».
(Б.Гуменюк «Вірші з війни»)
Читали поезії автора? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі!
Текст писала Білута Наталія
бібліотекар ЦМБ ім. Лесі Українки
М.Львова