Для тих, хто цю книгу не читав, я постараюся більш-менш розповісти сюжет.

Отже, 1984 р., головний герой – Уі(ї)нстон – живе в Лондоні, у суспільстві, де все і вся знаходиться під контролем влади – Старшого брата. Девізом цієї влади є лозунг: «Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила». У новому суспільстві немає історії, точніше вона є, але все контролює Старший брат і час від часу історія переписується за наказом влади, саме цим і займається наш головний герой. Кожен день він змушений переписувати минулі вказівки, виступи, статті з обіцянками, доповіді про досягнення.  У новому суспільстві існує Міністерство правди, Міністерство кохання, Міністерство миру та ін. Міністерство правди контролює усю інформацію, воно контролює навіть думки  та поведінку людини! Міністерство миру, як би це не абсурдно прозвучало, контролює ведення війни. Міністерство кохання (і тут теж абсурдність) забороняє людям кохати. Кохання вимерло! Шлюб як і статеві відносини, не несуть в собі ніжність, повагу, почуття. Статеві відносини між чоловіком і жінкою – це, такий собі, акт мазохізму над собою, це бруд, це ганьба.  Продовження роду – ось заради чого існує інститут шлюбу, це беззаперечний обов’язок кожного по відношенні до своєї країни!

Так, це твір-антиутопія, але ж яка вона реальна! Читаючи роман я теж, як Уінстон, почала боятися. Я боялася за країну, за суспільство, за себе…

      Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Відгук надано у рамках "Читацької Спартакіади", ініційованої Молодіжною секцією Української бібліотечної асоціації

текст писала Горобець Олена,

провідний бібліотекар

Національної наукової медичної бібліотеки України

м. Києва