Японія - це інший світ. То ж і самобутність літературного мистецтва не може не відбиватися у тому, що саме вони створюють. Читаючи, Ви наче потрапляєте у іншу реальність. І не можливо сказати в чому це виявляться. Літери, слова, знаки пунктуації - ті ж самі, а враження зовсім інше. Чи то європейська людина звична до іншого ритму, чи справа ще в чомусь - я не знаю. Не претендуючи на науковість, можу лише поділитися враженням.

"Єдиний спосіб подолання роботи - сама робота.

Вартість має не вона, а можливість її подолання..."

Кобо Абе.

З перших строк "Жінки в пісках" я поринула в це інакомислення. Спочатку було незрозуміло, навіть якесь здивування. Невже це серйозно написано? Та згодом поринаєш з головою і вже нічого тебе не дивує. Усе здається природнім, хіба що покидати таку лагуну не хочеться. Непомірно приємне враження від читання навіть не дивлячись на те, що читаєш, насправді, про жахливі речі.

"Терпіння - це ще не поразка.

Справжня поразка приходить лише тоді,

коли людина вважає терпіння поразкою..."

Кобо Абе.

То ж беріть до уваги...

       Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

текст писала Лія Щеглова,

письменниця,

Миколаїв