Розповідь автора приведена на прикладі однієї з колоній цієї ідеальної цивілізації, що в минулому була Землею. Події розгортаються у домі де мешкають батьки й двоє дітей, котрі передані їм на виховання.

Побудова суспільних класів відбувається тут, за розподілом дітей, батьків та літніх людей на групи за «інтересами» та «схильностями» до окремих дій. Відтак є батьки, які стають сімейною парою лише після детального відбору на сумісництво, діти які при народженні отримали лише порядкові номери, жінки-біологічні матері, санітари, інженери, пакувальники…

Однак у Всіх цих людей немає пам’яті про жахливі події страждань, болю, злиденності, втрати, сумнівів… Їх позбавили почуттів – кохання, співчуття, суму, відчуття холоду та тепла, адже вони ніколи не бачили снігу та сонця... Тут чітко обрано порядок життя та існування, без права вибору.

Однак Пам’ять є, і володіє нею лише найстаріший член кола старійшин. І у момент, коли він бажає відступити від повноважень, обрано нового Хранителя Пам’яті. Як він скористається здобутими знаннями? Чи здолає встановлений порядок життя? Врятує немовля від смерті? І нарешті відчує доторк сніжинок до щоки й шалений вітер з гір від катання на санях?

      Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Відгук надано у рамках "Читацької Спартакіади", ініційованої Молодіжною секцією Української бібліотечної асоціації

текст писала Ганна Семак