Книга щира і відверта. Справжня. Трагічні події наче пронизані сумною усмішкою. Мов автор говорить, що життя триває і надалі. І мова така сучасна сільська, повільна. Твір яскравий і колоритний. Головним персонажем є намисто. Я дізналася, що вся історія не тільки подієво, а й часово скріплена кораловим намистом, що передавалося у сім’ї від матері до дочки. А люди, як ті намистини, нанизані, починаючи з бабки Парасі і закінчуючи Русланою, на товсту сюжетну нитку. Роман можна назвати містичним, так сильно Маруся притягувала Степана з самого малечку, що не відпустила до самої смерті і після смерті вони зустрілися там на небесах. 

Авторка вдало описує мандрівку в часі, тут ти читаєш сучасне життя, раптом Перша світова війна, потім Радянські часи і завершується теперішнім часом. Я здійснила цікаву подорож у часі разом з «кораловим намистом», хоча Руслані і дісталася одна намистина на тій нитці, але я гадаю, що вона буде далі подорожувати. 

Роман написано доступною українською мовою, я б сказала селянською, якою розмовляли, розмовляють і будуть розмовляти українці в селах, але вже і тих сіл немає... Загалом «Молоко з кров’ю» – добре написаний любовний роман з цілком правдоподібною історією кохання, що розвивалася на теренах українського села. Так, окрема шана авторці за звернення до теми села у нашу добу. 

Хочу сказати, що роман задовольнив мене повністю і тематикою, і перипетіями, і мовою, і обнадійливою кінцівкою. А якщо сказати просто, то це не кишеньковий роман, немає замилених фраз, до сміху затертих нібито життєвих ситуацій. Вишукана українська мова майстерно вимальовує простих людей. Кохання-доля чи, навіть, кохання-фатум - так можна схарактеризувати лінію кохання румунки та німця. Це не чергова "мильна опера", а той ключик розуміння, що змушує поглянути на все під іншим кутом зору.

 Читали ць книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі

Текст писала Екатерина Безрукавая,

місто Жовті Води,

Дніпропетровська область

Комунальний заклад культури "Жовтоводська ЦБС" Центральна бібліотека