Ще в дитинстві Енн та її подруга – Діана, уявили для себе образи ідеальних кавалерів, та от Діана, уже й забула про той «ідеал», а Енн все чекає на його появу… Як же мені було досадно читати про залицяння її колишнього «ворога», а тепер вродливого, толерантного та галантного юнака – Гілберта Блайта! Ох, як же я тоді хотіла сказати Енн: «Придивися гарно, дурненька, він же тебе кохає!! Про яку дружбу ти усім розповідаєш?!» До речі, взаємну симпатію цієї парочки бачать усі в Ейвонлі, от лише Енн ні про що інше навіть і не думає – друг та й усе! Ось як описує романтичне почуття Гілберта автор: «Якби його попросили описати ідеальну, на його думку, красуню, то він змалював би Енн, в усіх найменших деталях, навіть із сімома впертими веснянками на носі…» Мило, правда?

Окрема розповідь про Маріллу, на долю якої чекає ще одне випробування дітлахами –  вона стає опікуном племінників покійного Метью – Дори та Деві. Напевно, саме ці герої вносять в другу книгу оту дитячу безпосередність!

Читаючи цю частину, як і попередню, та, я впевнена, усі наступні,  – насолоджуєшся  прекрасною мовою твору і таке з’являється відчуття, що виростають крила, чи може, то душа так тріпоче від захоплення книгою? Можливо…

 Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Текст писала Горобець Олена,

провідний бібліотекар

Національної наукової медичної бібліотеки України