Назан така собі покірна, довірлива овечка, для якої чоловік – це бог,  його матір – богиня, а син – це увесь світ. Читаючи роман, я від щирого серця співчувала Назан. З часом Мазхару набридає її покірність та услужливість, він починає зневажати Назан за її відданість, а його матір лише й мріє про те, як би вигнати невістку! Обставини складаються таким чином, що Назан потрапляє в павутиння, ловко сплетене Хаджер-ханим, а син, замість того щоб розібратися у проблемі, користується моментом та виганяє бідну дівчину із дому, тим паче, що вже давно знайшов їй заміну!

Це роман-трагедія, який змушує читача згадати, що зло завжди повертається злом, що не можна отак просто взяти та й зруйнувати чиєсь життя, а потім викинути, як непотріб!

Автор зосереджує свою увагу на образі жінки, матері, яка пронесла через усе своє життя любов до сина та повагу до чоловіка.

Біда не змусила себе  довго чекати.  Головні герої сповна поплатилися за свої вчинки, але Назан уже не повернути, вона впала в безодню людської корисливості, жадібності та звірства…

 Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Текст писала Горобець Олена,

провідний бібліотекар

Національної наукової медичної бібліотеки України