далі - «… я більше полюбляла читати книжки. Їм притаманна якась таємничість, яка виявляється у всьому: у шарудінні сторінок, які перегортаєш, у дотикові до палітурки, коли відчуваєш, що цей томик ніби живий, що він дихає, чого не скажеш про текст на екрані комп’ютера, чи скажімо, мобільного телефону. Порівнювати книжку з комп’ютером – це все одно, що порівнювати людину з роботом…». Або  читаю далі навмання і знову це ніби я сказала: «… вважаю неприпустимим не відгукнутися в пресі чи в мережі про твір, який мені справді сподобався. Це ж нечесно – тримати свою думку при собі, якщо ти її маєш. До того ж авторові цікаво знати, сподобалася його робота ще комусь, чи оцінили її, чи не даремною була». Я з цим повністю погоджуюсь, наші думки з автором співпадають, мені дуже цікаво про що ж ця книга? Мені неодмінно треба її прочитати! Так я вибираю цю книгу!

Роман «Ходіння Туди і Назад» про те, як пишуться книги, про їх авторів, про натхнення, про страждання без натхнення і т.п. Але це все було б не таке цікаве, якби не фантастичний сюжет про потойбічну Країну - Нічгород,  де мешкають тільки талановиті, тільки ті, хто завис між життям і смертю і став донором, тобто музою, де зібрані всі музи всіх геніальних авторів. Запитайте талановитих і плідних авторів і вони вам розкажуть про музу, про те, що часто  пишуть  ніби під диктування якоїсь божественної сили, яка не дає спокою і змушує працювати до виснаження…    А чи є автори, що творять самостійно? Хто знає? Мабуть є… в чому ж різниця? В геніальності!

Головна героїня роману, яка з дитинства мріяла писати, потрапляє в аварію, переживає кому, під час якої побувала в Нічгороді, де стала донором- музою для живої молодої письменниці.  Там дуже цікаво, але жаль маму, яка страждає за донькою.  І сталось диво – довелось повернутись назад до життя і стати самій письменницею, яка має свого донора з потойбічної Країни…  Як їй  кортить розповісти живим про Нічгород, та як це зробити, адже їй заборонено!? А як тепер творити тій молодій письменниці без своєї музи? Хто вирішує  - який митець досяг рівня стати донором, а інший – ні? Та й, взагалі, що таке творчість і що таке -  життя і що поза ним? Хто знає? Може тільки ті, що побували в комі? Так багато питань і так мало відповідей. Найголовніше, на чому наголошує автор роману: «…людина – воістину прекрасна істота, адже вона здатна творити дві найдивовижніші речі: життя і мистецтво. … творити мистецтво можуть лише одиниці, обрані, тавровані незнаною силою; ті, хто має жертвувати всім, загубитись на межі життя та смерті, щоб хтось інший слухав голос музи й записував на папір її слова».

  Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

текст писала Олена Мартюшова,

заст.директора Сумської міської ЦБС

м.Суми