«…она достала из мешка маленькую холщовую суму, проворно запустила туда свои длинные пальцы и выудила обломок бритвы. Внимательно осмотрела, поворачивая то так, то эдак… я сумела разглядеть на зазубренном лезвии засохшую кровь. Цыганка поплевала на бритву и вытерла ее о край одежды, сразу же я почувствовала, как режут мою плоть — отрезают гениталии. Я слышала этот звук: тупое лезвие пилило кожу, туда-сюда, туда-сюда… Живодерка сложила возле себя в кучку колючие веточки акации. Ими она прокалывала отверстия в моей коже, а потом продевала в эти отверстия прочную белую нитку — сшивала меня…» –  це лише маленька частина тих жахіть, які відбуваються з маленькими дівчатками у незвіданій пустелі, а все заради того, щоб батьки змогли видати свою доньку заміж, адже не обрізана дівчина вважається «брудною» та не путьовою! Чесно, читаючи роман, у мене по шкірі «бігали мурахи»… на очах з’являлися сльози. Після от такої процедури дівчаток зі зв’язаними ногами (щоб не розійшовся шов) залишали на волю Аллаха…

Уоріс втекла з отчого дому, вона не змогла пересилити себе та вийти заміж за старезного дідугана, який віддавав її батькові аж 5 верблюдів! Виснажлива спека, страшезний голод, жагучий біль збитих ніг, робота прислугою та на будівництві – це лише деяка частина із того, що пережила Уоріс на шляху до свого майбутнього.

Книга, перш за все, навчає нас, згадуючи шлях до зірок Уоріс,  не скаржитись на своє життя та будувати своє щасливе майбутнє! Все в наших руках!

      Ви читали цю книгу? Приєднуйтесь до обговорення у нашій групі.

Відгук надано у рамках "Читацької Спартакіади", ініційованої Молодіжною секцією Української бібліотечної асоціації

текст писала Горобець Олена,

провідний бібліотекар

Національної наукової медичної бібліотеки України

м. Києва