"Письменники рекомендують..."

Чесно зізнаюсь: якби не екранізація Девіда Фінчера, фільми якого дуже люблю, – навряд зацікавилася б цією книжкою. Певно, мене зупинила би назва. Надто вже чоловіча. Однак фільм свого часу мене вразив, а фінал – просто-таки розірвав. Тому книжку дуже хотіла прочитати. Щоправда читаючи, таки шкодувала, що бачила фільм і знаю та розумію, що й до чого. Та й позбавлена отого ефекту несподіванки і подиву в фіналі. Проте від того читання було не менш захопливим. Зрештою люблю чоловічу прозу, тож...

"Письменники рекомендують..."

Час від часу долає нестримне бажання полоскотати собі нерви, поринувши в читання якогось цікавезного трилера, детектива чи жахливчика. "Мовчання ягнят" Томаса Гарріса  – саме те для задоволення цього чудернацького бажання!

"Письменники рекомендують..."

Колись вразив цей фільм, тож зраділа, коли побачила книжку в українському перекладі.

Книжка про те, як може вишкірюватись доля, коли пов’язуєш себе не з "тією" людиною. Як кардинально можна змінитись, коли тебе "висмикує" зі звичного життєвого плину й занурює аж на край прірви, де небезпека і смерть дихають тобі в лице. Як по-іншому дивишся на життя, людей, що оточують тебе, зрештою, на себе, себто, углиб себе. Про самотність людини у величезному світі. Про силу і слабкість.

"Письменники рекомендують..."

Ця пронизлива, сумовита повість занурила мене в роздуми про те, що й без того хвилює. Людська байдужість, жорстокість, гостре неприйняття тих, хто не такі, як усі. Хто "інший". А "інших" не люблять, бо не можуть зрозуміти, втиснути в загальноприйнятні рамки. А все, що не є нормою, автоматично відштовхується людьми, суспільством. Але... що таке НОРМА? Чому вважається, що те, що є більшістю, що є зрозумілим, – то є нормою? Хто затвердив цю "норму" і навіщо?

"Бібліотекарі рекомендують..."

Я вам так скажу:  хто не сміявся під час читання цієї книги – той мені не друг! Я просто не знаю як можна не заходитися диким реготом під час деяких моментів в цій оповіді. Особисто я була просто нестерпною коли читала «Манюню» – вибірки з тексту мені хотілося зачитувати усьому світу і щоб увесь світ реготав зі мною!

"Бібліотекарі рекомендують..."

Ця книга – приклад того, як обкладинка говорить про те, що вона приховує, готуючи свого читача до смачного читання. Обираючи цю книгу, я не знала як пише її автор, про що він пише, але піддалася чарам обкладинки і ні разу не пожалкувала!

"Читачі рекомендують..."

Чудна книжка, якщо в неї вдумуватися.

За сюжетом це більше книжка про кохання, про дружбу, про власний вибір і про те, чи й справді ми його робимо і чи від нас він залежить? А ще, звичайно ж, тут багато подорожей в часі. Головний герой Генрі майже все своє свідоме життя подорожує в часі. Він - мандрівник, але не все так просто: ніяких машин часу чи інших артефактів, які б переносили його в часі в куди і в коли він хоче, в Генрі нема. Натомість, є генетичне захворювання, яке призводить до того, що Генрі в будь-який час свого життя щезає з свого теперішнього і потрапляє в своє минуле чи майбутнє. При цьому, він - абсолютно голий, бо ж його одяг та інші речі, які не є частиною тіла Генрі, не мають такої чудної хвороби і скакати в часі не можуть. І Генрі абсолютно не в курсі, в коли і в куди він потрапить наступного разу.

"Письменники рекомендують..."

...я

дихаю

ще

бо

ритмічно

десь

дихаєш

ти...

Відколи залюбилась у поезію, вузьке коло моїх улюблених поетів поволі розширюється. Спеціально нікого і нічого не шукаю – ті римовані рядочки, що влучають в саму душу, та їх автори самі мене "знаходять" у шаленому життєвому хаосі якимсь дивовижним чином. Звісно ж, для чогось те потрібно. Й приймаю те з радістю та вдячністю, бо розумію, наскільки мені колись не вистачало цього.

"Бібліотекарі рекомендують..."

Що я можу сказати про цей роман? Остання сторінка тексту прочитана. Закрита книга дивиться на мене, провокаційно запитуючи «Ну і як тобі, сподобалося?», а я мовчу і не знаю, що відповісти…

"Рекомендують діти..."

"Ты знаешь, что такое ад?

Нет, то не стольник до зарплаты,

А жить ещё неделю надо,

Не вскользь любимого: "Прости,

Но нам с тобой не по пути."

И не когда лишен работы.

Иль зеркалу с похмелья: "Кто ты?

Молчи..."

И не диагноз, что поставили врачи...

Ты знаешь, что такое ад?

Когда ложишься спать спокойно,

А просыпаешься под бойню."

Девятилетний мечтатель, любящий читать книжки и сидеть у дедушки на коленях и война... Совместимые ли это вообще вещи? Дети и война...

Ему чуть больше девяти лет. Его родители уехали на заработки и больше не вернулись. Он живет с дедушкой, в еврейском гетто, и каждый день задает вопрос. “Почему?”