"Письменники рекомендують..."

"Вільним треба було народитися,

а іноді можна ним стати,

сплативши викуп грошима чи кров’ю".

Г.Пагутяк. Гіркі землі

Усе стається в потрібний час. Завжди. Не мною відкрита, але вкотре підтверджена істина. Книги Галини Пагутяк "ідуть" до моїх рук саме тоді, коли потребую того, можливо, й сама не усвідомлюючи. Так було з кожною прочитаною мною її книгою. І так сталося з цією. "Гіркі землі" самі втрапили мені до рук – мимоволі, однак доволі впевнено. В цій книзі віднайшла чимало відповідей на питання, які мене діймають останнім часом.

"Читачі рекомендують..."

Книга для дорослих про дорослих і не дуже. І, кажучи «дорослий», я, звичайно, маю на увазі не вік, а внутрішню зрілість, зокрема, сміливість визнавати власні бажання та нести відповідальність за вчинки.

"Читачі рекомендують..."

Одразу зауважу, що мені щось заважає остаточно сказати «Так! Дуже сподобалось»! Але я і не пожалкувала, що прочитала цю книгу. Зараз спробую пояснити в чому справа.

"Письменники рекомендують..."

Ми, люди, - тварини. Так, звісно, ми наділені інтелектом, який начебто вивищує нас над "братами нашими меншими". Ми можемо поводитись доволі культурно і чемно. Буваємо дуже розумними, а інколи навіть і геніями. Але… вирвіть нас зі звичного середовища, занурте у певні обставини – незнайомі, напружені й критичні, – а на додачу нашпигуйте піґулками і побачите, на кого чи радше ЩО ми перетворимося.

"Читачі рекомендують..."

Прекрасний приклад того, як з пересічної історії можна зробити відмінну книгу. Сам по собі сюжет настільки простий, що більше нагадує звичайний лист до жіночого журналу: чоловік покинув дружину з двома дітьми заради коханки. Жінка за тридцять, залишившись сама, без матеріальної підтримки, знайшла в собі сили жити, стала на ноги і навіть змогла знову відкрити своє серце.

"Рекомендують діти..."

"Дрейф" - это удивительный рассказ в стиле Робинзонады,основанный на реальных событиях, которые пережил сам автор - Стивен Каллахен.

"Читачі рекомендують..."

Кожна книга зазвичай залишає післясмак. То можуть бути роздуми над розказаною історією, пошук вирішення проблеми, яку поставив автор, емоційний вибух, а іноді і непорозуміння  «чого я оце читала»? І зовсім небагато книжок залишають по собі світло в душі і посмішку на обличчі. «Борошняні немовлята » Енн Файн – саме така книга.

"Читачі рекомендують..."

“Ох!.. Зірка в серце впала!”

Так скрикує Мавка після того, як Лукаш її вперше поцілував, а далі все… - це стало початком кінця Мавки.

«Лісова пісня» авторства Лесі Українки - сумна, але дуже мелодійна історія кохання лісової Мавки та людського хлопця Лукаша. Сказано ж – пісня, тому, якщо діалоги читати вголос та з інтонацією, приємності від читання в рази більше, перевірено:)  

"Письменники рекомендують..."

«Нас незрідка провідує розумова полова – думки, що нічого не змінюють і не мають сенсу. Але ми хапаємося за їхню тягучку, думаючи, що так заспокоюємося»…

Степан Процюк -«Полянами і хмарочосами».

"Читачі рекомендують..."

«Солодка Даруся» Марії Матіос для мене одна з кращих ілюстрацій заповіді «не суди, то не судимий будеш». Ілюстрацій того, що ніколи не треба поспішати засуджувати чи нападати на людину за «неправильну» поведінку, бо нам не дано знати, яку битву вона веде всередині себе, яких демонів долає щодня, чого вартує їй ця боротьба, поразки і перемоги.